Все, чим я жив, ждучи відради, Слова розвіяли твої. Так сніг останній без пощади Відносять в річку ручаї... Весь день з іронією злою, Із глумом, що мене смутив, Вони носились наді мною, Немов нав’язливий мотив. Тепер я сам. Тебе немає, Нема надій на вороття. О, як же мучить і лякає Холодний морок майбуття! Твоя любов не гріє в холод, У морок світла не дає. Твої слова, неначе молот, У серце стукають моє.
|