|
Ще перші осені тумани Не скрили гай золототканий, Ще сонце світить залюбки; Іще літають над землею, Немов прощаються із нею, У гурт зібравшись, ластівки, – Та всохле листя килимами Шурхоче сумно під ногами, Німа й безрадісна земля. У далеч глянувши без цілі, Побачиш ниви спорожнілі І сірі, висохлі поля. І зустрічаєш вечір кожний В кімнаті темній і порожній, Яка самотністю гнітить. Лиш б’ється маятник безсонний, Та свище вітер однотонний, Та дощ у вікна стукотить.
|