|
Є. Ісаєву Як місяць у вечірній час Зарослого торкнеться тину, Здається у вікні не раз: Він з віття зітканий, із диму. В імлі пливе по небесах, Притрушений алмазним пилом. Неперевершена краса Понад глибоким небосхилом. Розгадуючи суть століть, Над водами й материками Мчить місяць, поміж хмар летить, Неначе Всесвіт кинув камінь. Снить таїною із пітьми Крізь Всесвіту вогні далекі. Немовби дивимося ми Через віки, через парсеки.
|