|
Я не боюсь життя. Своїм бадьорим шумом Воно дає вогонь і світло людським думам. Тривога, а не мисль росте в безлюдній млі, І квітам холодно ночами в кришталі. Та в марності моїй таке не раз буває, Що від чужих торкань душа моя страждає. Свій спокій од людей я затуляти звик, Немов долонею запалений сірник. Це тільки мить, але не для твого єлею Я йду тоді сліпма дорогою своєю... Розсіяний мій зір, це ти поміть собі, Юрба нехай шумить, не заважай юрбі. Нехай мене ніхто не бачить і не знає, І творчості печаль мій погляд пеленає.
|