|
Як важко маячня гнітить! Який мутний гірський цей нарис! Торкатись скрипки скільки літ І не пізнати струн цих зараз! Кому ж це треба? Хто це нас Оце бере при жовтім світі... Відчув смичок, що хтось ураз їх взяв, і ось вони вже злиті. «О, як давно! Крізь цю пітьму Скажи одно: чи ти, чи ти це?» А струни ластились йому І тріпотали в дивній міці. «Чи правда, більше вже відтак Ми не розстанемось? Навіки...» І скрипка відповіла – «так», І в серці скрипки біль великий. Все зрозумів смичок, затих, А в скрипці ще луна держалась... І мукою було для них, Що нам музйкою здавалось. І чоловік не погасив До ранку світла. Струни нили. Знайшло їх сонце серед снів У чорній постелі без сили.
|