|
Як лиш гудіння бджіл у тиші замовчало, Занило марево, душі відкрилось дно... Яких обманів ти, о серце, не прощало Тривожній пустці дня, де ніч уже чутно? Мені потрібні сніг і золоте вікно, Щоб світло стомлене текло надвір помало, Щоб пасмо кіс було так близько, щоб воно Тремтіло й скронь мою, розплівшись, лоскотало. Я прагну хмар з висот, де згасли береги, Де спогадів нема – лиш маревність казкова, І вій опушених, і музики жаги, І музики, котра не відає ще слова... О, дай мені лиш мить, але в житті, не в сні, Щоб стать огнем або згоріти у вогні!
|