|
Як відчуваю я його – тягар наплилий Отруєних ночей по брудно-сизих днях! Ви, карти! Поваб ваш здолати я безсилий! Ви – дно банальності і будите ви страх! Нігою ви страшні похмілля: над науки, Любов, поезію – над все вас піднесуть! Якої підлості не потискав я руки, На що не приставав?.. Спіши! Колоди ждуть... Сукна зеленого топіль і драговини, І крейдка зламана, чирвовий туз на ній... Подумай: жертву, що чекає гільйотини, Дурманять картами і в ямі кам’яній!..
|