|
Небесний блідне мавзолей І злотну гасить він лампаду, І в заниканні всіх алей Дрижать зигзаги листопаду: То в ніжнім пурхоті листи Не хочуть доторкатись праху... Невже і в них говориш ти, О почуття знайоме страху? Чи над оманою буття Творця всевлада не звучала, ані кінця, ані зачала Нема тобі, о тоскне я?
|