|
Всі в золоті, але захирілі сади, І споблазнь їх порфір на тліючих недугах, І сонця пізній пал в його коротких дугах, Не владний вилитись у запашні плоди. Шовк жовтий килимів, і грубі ці сліди, І виявлена лжа побачення (востаннє), І ці стави без ден і повні чорноти, Готові вже давно для спілого страждання... А серцю мариться лише краса утрат, Лише упоєння в могуті зціпенілій; І тих, що лотоса вже піддалися силі, Хвилює скрадливий осінній аромат.
|