|
На краю десь погосту старого, В тих розмазаних гір на виду Я зі сторожем цвинтаря знову Безпросвітну розмову веду. Я сказав йому: «Мабуть, вже скоро Неминуча і черга моя... » А у відповідь цвинтаря сторож: – Хто живий, не помре, знаю я. Повернувсь я додому, й три ночі Не виходило все з голови: Як дізнатися, Боже, Пан-Отче, Хто живий, а хто вже не живий? Під іконою свічка світиілася. Я дивився в замерзле вікно. Жінка зовсім в мій бік не дивилася, Так, немов я помер вже давно. В тихій хаті все мертве навколо, Взяв горілку і пив я з горла. Ах, кохана, як ти охолола, Ніби рік, як з життя вже пішла! Я заплакав, а місяць до того ж Посміхнувся в ночі смоляній... Ах ти, сторож, ох, цвинтаря сторож, Що ж ти, сторож, накаркав мені?
|