|
Крізь віти дерев блискотіли зірниці, Грім сумно зітхав у рукав. Над лісом здіймалися хмари, мов хвилі, У просвітах стихлі зірки мерехтіли, Ліс глухо про щось нарікав. Кінь фиркав, хропів... Гучно дзвоник метався, Стогнав то про сум, то про біль. Глухіше й глухіше шуміли дерева; І небо гуділо в оглухлому реві, Як море в бурхливий прибій. Ужалила блискавка небо змією; І перша скотилась сльоза – Зчепились утрьох у шаленому спорі Грім, хмари та ліс... Ніби буря на морі, Над лісом буяла гроза. Та вщухла нарешті... Знов тиша у лісі Життя починає нове. Ліс молиться зорям, що в небі розквітли Перлинами ночі. І місяць крізь віти Задумливо-сумно пливе. Туман кришталевий по світлій дорозі Розлився, вдихаючи вись. Дзвіночок понуро співає у тиші. Твій образ у серці, за мрію миліший, Хвилюючим сяйвом розливсь.
|