|
Душу мав, як чистий обрій, А чи ніч, повиту в спокій, Адже був він дуже добрий І ненавидів жорстокість. Він так просто між зір ходив І світив: од цієї – ту. Він ступав у біду з біди І гасив по біді біду. І від квітки до квітки йшов, Щоб зайнявся по цвіту цвіт, І світам дарував любов – Свій ясний та земний привіт... Бо нічого він більш не умів, Бо нічого він більш не хотів! Весь він був, як тихий промінь, Сонця сяюча краплина, Адже вірив у добро він, У погожу, кращу днину... Він так просто між зір ходив І світив: од цієї – ту. Нін ступав у біду з біди І гасив по біді біду. І від квітки до квітки йшов, Щоб зайнявся по цвіту цвіт, І світам дарував любов – Свій ясний та земний привіт.. Бо нічого він більш не умів, Бо нічого він більш не хотів! Скільки лиць йому ясніло, Як сміявся на осонні... Та людину цю убили В сорок першім на кордоні... Тільки знов од зорі зорю Хтось в імлі запалити зміг. Людям знов по журі журу Знову хтось погасить поміг. Він од квітки до квітки йде, Щоби квітнув по цвіту цвіт, Щоб із мороку сяяв день, Щоб тобі усміхався світ... Так дорога біжить твоя, Так горить від зорі зоря!..
|