|
Долю не кляну свою, можу як, так і живу І визнаннями тобі докучаю. Звикший вже до болю ран, я простив тобі обман. Як співав старий циган: «Молодая!» Поясни, не поясниш, ти живеш, неначе спиш Й на безсоння все грішиш соромливо. А з тобою поруч хто, й сподіваєшся на що, Адже все в епоху змін – так мінливо. Чи мені тебе учить, як у цьому світі жить? З ким не спать, а з ким дружить вибираєш, Що для тебе слово честь, нісенітниця, чи лесть? Маєш рацію як є, молодая. Нічого не говори, не лякайсь вогню – гори, Я ж у полум’ї твоїм пропадаю, Все в тобі благословлю, щастям душу отрую Україна ти моя, молодая.
|