|
Стоїмо, у вікні бачим далеч безкраю. Крізь туман світлофор засвітився у млі. Вітерець вздовж путі деревця нагинає, Без кінця навкруги рідні гони землі. Біжать, біжать путі-дороги, В полях зелених квітує май. Блищить ріка, шумлять пороги, Сади спливають і зелен-гай. Шумить, кипить потік. Співа гудок, і десь далеко зник. І дзвенять, і кружляють сталеві дороги, І несуть, і відносять сталеві путі. Знов поля, осокори високі і села. Все вперед і вперед кличе радісна путь. Мчить угору вагон наш, мов пташка весела, І ліси, і долини довкола пливуть. Біжать, біжать путі-дороги. Все хочеш бачить, все оглядать. Ось моря синь... Там скелі строгі Снігами гордо вгорі блищать. Буя навкруг весна. Біжить, співа, зове у даль вона... І спішать, і в безмежжі зникають дороги, Без кінця і без краю дороги біжать. Тут завії і холод – це північ Росії, Там над морем сади – це південні краї. Ось казкові гаї і ялин срібні вії, Потім знов – снігові безкінечні рої. Біжать, біжать путі-дороги На схід, на захід – лише встигай. Несуть, несуть колеса-ноги, І всюди, всюди мій рідний край. Намет густих садів, Вершини гір і знову шир полів... Без кінця і без краю сталеві дороги, І навкруг за вікном все Вітчизна моя.
|