|
Біле розложисте поле, віхи край довгих доріг; серце від смутку та болю я захистити не міг. Млиста негода злоститься... Скільки триватиме це? Чорна загострена птиця креслить у вітрі кільце... Русе блідава! Де саме норов захований твій, поза якими лісами піниться буйства напій? Хто у диявольській требі п’яну тебе вколисав? Світлої усмішки в тебе зроду я ще не вбачав... Крізь напівморок неволі я тільки й бачити міг: біле розложисте поле, віхи край довгих доріг...
|