|
Фіалка на лужку цвіла, Була сумна і чарівна, Така, як всі фіалки. І там, якраз, пастушка йшла, Струнка, весела, чепурна, Й фіалку, вмить, збентежила вона: «Аби мені розквітнуть Щонайпрекраснішою квіткою з усіх! А там вже б і... зів’яти... Тоді б я взнала рай утіх: Вона б мене зірвала, ах!.. і до грудей приклала б, знов і знов!..» Та що любов! Такий вже світ!.. Легенька ніжка бідний квіт Безжально розтоптала! Зітхнув, змарнів... зробив, що зміг: До неї ще всміхнутись встиг Й сконав, зітхнувши, біля милих ніг!.. Звичайна квітка: Така, як всі фіалки.
|