|
Упень мені білого світу не видно: мій батько – з дворянських еліт, і мучив Єжов мою матір вагітну, без сну протримав її поспіль два тижні, ударив ногою в живіт. А там, громадяни, був я, і пробачте за те, що тепер я сліпець, не знаю, які ж то на вигляд собачки, очільник верховного уряду Брежнєв, червінець, трамвай та млинець. Не бачу я наших великих досягнень і в дзеркалі пику свою. Й ніколи вві сні не трапляється марень, а ранком, таким саме темним, як нічка, я сліпо що бог дав жую. Пробачте, що пес мій від голоду виє, ділюся із ним і люблю. Відмалку зовуть його, бідного, Вієм. Подайте ж копієчку, господа ради, я Вію печінки куплю. Все менше і менше у нас по вагонах нещасних сліпих та калік, ми БАМ ведемо по сибірських кордонах, причім – поховати скандал вотергейтський врагу не дамо ми повік! Країна зростає, усім на догоду, пере́чіпки нам – ніпочім... Єжов, згодом викрилось, – ворог народу, але, громадяни, хіба з цього легше сьогодні нещасним сліпим?!
|