Товариш Сталін, вчений ви великий, У мовознавстві знаєте ви толк, А я радянський в’язень-горемика, Мені товариш сірий брянський вовк. За що сиджу – воістину не знаю, Та прокурори, певне, всі праві. Сиджу у Туруханському я краї, Де при царизмі термін відбували ви. В чужих гріхах ми зізнаватись стали, Назустріч долі ми етапом йшли в юрбі, Ми вірили вам так, товариш Сталін, Що мабуть, так би не повірили собі. Сиджу у Туруханському я краї, А конвоїри, як собаки, дуже злі. Про це я все, звичайно, твердо знаю, Що гостра боротьба між класів на землі. То дощ, то сніг, то мошкара над нами, А я цілодобово у тайзі сиджу, Ви полум’я тут з іскри роздували, Спасибі за багаття, завжди вам тверджу. Вам важче, бо дбаєте про всіх на світі, Крокуєте в нічний тужливий час Із трубкою в Кремлівськім кабінеті, Очей ви не стуляючи, у думах лиш про нас. А ми нелегкий хрест свій несемо даремно Морозом димним і у тузі дощовій, Як зрубані дерева валимося, певно, Ми не в безсонні, як у вас, у темряві нічній. Учора ми ховали двох марксистів, Червоним кумачом їх одягли. Один із них був правим ухилистом, А іншого по-марному звели. Він перед тим, як назавжди померти, Заповідав останні вам слова, Велів він у євонній справі вади стерти, А на останнє крикнув: «Сталін – голова!» Вві сні вас бачимо, у кепці ви партійній, Та в кітелі парадом ідете. Рубаємо ми ліс по заповіту вірнім, По-сталінські він тріски всі змете. Ви років з тисячу живіть, товариш Сталін, Хай у тайзі помру я жебраком. Я вірю, буде чавуну і сталі На кожного із жителів цілком.
|