|
Життя пройшло, як на вокзалі, – Протяг, юрба, підлог покров. А потяг той, що ми чекали, Ніколи так і не прийшов. Кришитися вже стали шпали, Іржею вкрилися путі, – А я не йду з того вокзалу, Бо нікуди вже більше йти. В кутку під графіками руху, Простроченими вщент от-от, В чеканні, з присмаком вже туги, Гризу останній бутерброд.
|