|
З дому мій поїхав друг. Я без друга – як без рук. День минув, І п’ять, І вісім, І один, І другий Місяць. Ллють дощі, лютує хуга... Сумно так мені без друга! Скоро рік мине... Більше я не всиджу й дня І тихесенько зрання Щітку з милом загорну Та й на станцію чкурну. По траві До пояса Побіжу До поїзда. Поїзд гучно: «Грюк-грюк, Де ти, де ти, Друг-друг?» Швидше!!! Я не можу так!!! Пересяду На літак! Я лечу, Я кричу В небесах на льоту: «Бистрий “Ту”, Красень “Ту”, Набирай висоту!» Сіли. А-Е-РО-ВОК-ЗАЛ. (Слово дуже довге!) Пробігаю через зал, Переймаю «Волгу». – Світлофоре, Заморгай: Нам зелений вогник Дай! Стоп, машино! Ось той дім, Отакий заввишки! Я постою перед ним, Заспокоюсь трішки. Витру ноги На порозі, Серце стукає в тривозі. – Відчиняй мерщій! – кричу. Вийшов друг, А я мовчу. Йшов до нього путівцем, Біг до нього я бігцем. Щоб зустрітися із ним, їхав поїздом швидким, Літаком спішив домчати – ДРУГУ я хотів сказати, Стільки я хотів сказати... Все забув!
|