|
Тихо, Тихо, діти! Канікули У Миті! Ніхто його не будить, Ніхто не докуча. – Хай, – мовила бабуся, – Спочине дитинча. Ось уже дванадцята. Не гаючися й трішки, Митя, неумитий, Сів снідати У ліжку. Із ліжка перегнувшись, Мов у човні За борт, Підняв з підлоги Книжку Про гірськолижний спорт. Перегорнув малюнки, Легенько Позіхнув І якось непомітно Над книжкою Заснув. Тихо, Тихо, діти! Канікули У Миті! Надворі звечоріло, У зорях небозвід. Шепоче бабця: – Митю, Вставай, бо вже Обід! Він потягнувсь ліниво, Аж тричі позіхнув І мовив: – Просто диво, Коли ж це день Минув? ...Не треба, Любі діти, Наслідувати Миті!
|