|
Наш дім, Новий звичайний дім, Стоїть у місті він моїм. А що за люди Там живуть? І хто вони? Та як їх звуть? Ледь-ледь розвиднілось Довкола. Устав двірник наш Дід Микола. Ми знаємо, Що десь о п’ятій В дворі почне він замітати. А це Марина, Медсестра, В лікарню їй Іти пора. Зрання до хворих малюків Вже квапиться сестриця. Вона завжди для лікарів Надійна помічниця. Ви Прохорових бачили? За працю їх відзначили. Всі будівельники вони: Матуся, Тато, Два сини. А взяти крихітку-дочку, – І та будує – Із піску. Старий бувалий капітан Не підкоряється літам: Щодня зарядку в моряка Є правило робити. – Агов! – з балкона він гука. – Заходьте в гості, діти! Студент консерваторії Грає на трубі. Студент консерваторії Грає сам собі. Бурчить сусід: – Йому – наука, А всій квартирі – мука! Дядю Костю товстунцем Ми звемо, Він працює продавцем Ескімо. Ескімо в нього Добре на смак, Бо і сам дядя Костя Добряк. А це сусіда наш Вітяй, Найперший ледар, примічай. Узимку, Влітку, Навесні Стовбичить у своїм вікні. Нічим він не клопочеться, Робить йому не хочеться. Тут, між книжок І між газет Сидить під лампою Поет. Схилився над папером, пише: Він для дітей складає вірші. Із неба зірочка впаде – Також у віршик попаде. Ось дім заснув. Вже ніч давно, Та світиться Одне вікно: Синочка колисає мати, А він не хоче засинати. «Бай-баю, сонечко моє...» Світає... Ранок настає... Наш дім, Новий звичайний дім, І стільки мешканців у нім! Отож про декого із них Сказав я, хоч і мало. Всіх описати я не зміг – Паперу бракувало.
|