|
Пам’ять про сонце в серці слабіє. Жовкне трава. Вітер сніжинками ранніми віє, Ледь повіва. І по вузьких ручаях не струмиться – Стала вода. Тут, ніколи нічого не скоїться – Це не біда! Верба у небі пустім розіклала Крони хустину. Може на краще, що я не стала Вам за дружину. Пам’ять про сонце в серці слабіє, Що це? Тьма? Може!.. Та за ніч ще забіліє Зима.
|