|
Я знала, я снюсь тобі, Тому не могла заснуть. Сліпий ліхтар голубів Мені освітлював путь. Царицин ти сад узрів, Різьблений білий палац, Мереживом тин чорнів На ганки тіні складав. Ти йшов, не відав шляху, І думав: «Скоріш би знайти, Ту, що не знає страху», – Поки не прокинувся ти. А сторож червоних воріт, Озвався до тебе «Куди?» Кришивсь під ногами лід І лякала темінь води. «Це озеро, – думав ти,_ На озерї є острівець...» Та раптом із темноти Заблимав блідий каганець. В жорстокім світлі пісного дня, Прокинувшись, ти застогнав І вперше, моє ім’я, Уголос ти проказав.
|