|
Він світиться увесь, тріщить У ожеледі сад. Пішов від мене, став тужить – Нема шляху назад. І сонця блі́дий тмяний лик – Округле лиш вікно; Таємне знаю, чий двійник Живе у нім давно. Взяло назовсім спокій мій Передчуття біди, І світяться крізь лід тонкий З учора ще сліди. Схилився тмяний мертвий лик В німотний сон полів, І завмирає гострий крик Останніх журавлів.
|