|
Нереальна бліц-осінь збудувала купол високий, Наказала всім хмарам не брати цей купол в полон. Дивувалися люди, що вже вересень стишує кроки, Дні студені, вологі де зникли? Чи, може, це сон? Смарагдовою стала вода в каламутних канавах, Кропива́, мов троянди запахла, та тільки міцніш, І хмеліла душа від зірок пурпурових, бісівськи п’яних, Пам’ятати їх будемо всі до кінця наших днів. Було сонце таким, ніби зайшлий в столицю повстанець, І осінь весняна так спрагло пестилась з ним, Що здавалось – ось-ось забіліє первоцвіт весняний... Ось коли ти, спокійний, з’явився під ганком моїм.
|