Я з глузду з’їхала, мій хлопчик дивний,
У середу, в години три!
Вкололо палець безіменний
Так жало звучної оси.

Її я не навмисно придавила,
Здавалось, що померла вже вона,
Кінець її отруєного жала,
Гострішим був веретена.

Про тебе я заплачу знову, дивний,
Всміхнеться знов лиш обрис твій.
Дивись! На моїм пальці безіменнім
Красивий перстень золотий.
Тетяна Раєвська2019