1.Біля цвинтаря вправо білів пустир, А за ним голубіла ріка. Ти сказав мені: «Що ж, іди в монастир Або заміж за глупака...» Тільки принци говорять отак про любов, Пам’ятаю навіки ту річ. Хай струмить вона сто віків, немов Горностаєва мантія з пліч. 2.Я неначе помилково Прошептала: «Ти...» Усміх визволив, як слово, Лик твій з темноти. Спалахнув крізь темний морок Зір, немов костер... Я люблю тебе, як сорок Лагідних сестер.
|