|
Усе відібрано: і силу, і любов, В нелюбе місто кинутеє тіло Не радо сонцю. Відчуваю кров У всій мені зовсім-зовсім застигла. Веселу вдачу я впізнать не можу музи: Бо дивиться вона... ні слова, як в німої. У темному вінку голівку клонить в тузі, Знеможена, на груди ніжні мої. І тількі совість з кожним днем страшніш Все шаленіє: більш данини хоче. Затуливши лице, відповідала їй... Виправдань більш нема, не плачуть очі.
|