|
І як завжди буває в дні розриву, До нас постукав привид перших днів, І в срібній розкоші вербичка сива Знов увірвалась щемом почуттів. Гіркі, несамовиті, гонорові, – Лиш очі – не посміли від землі, – Блаженно заспівала птаха знову Про те, що ми обоє берегли.
|