|
Ти вважав – я так схожа на інших, Легко зможеш забути мене, І що кинусь в стражданнях найгірших Під копито коня руйнівне. Що я стану благать у чаклунок У воді чарівній корінця, І духмяну хустинку в дарунок Надішлю, бо жахаюсь кінця. Будь же проклятим. Серцем, за зраду, До бридкої душі не торкнусь. Присягаюся ангельським садом, На іконі чудесній клянусь, І ночей наших сяючим чадом – Я до тебе повік не вернусь.
|