|
Крізь морок куцих вулиць, крізь стіни і балкони, Нерадісне дзюрчання й передосінній сон, Крізь місто, що по пояс у камені й бетоні, Твій пульс я відчуваю своїм пульсаром скронь. Я вгадую твій погляд, закоханий і кроткий, І руки, що бажають моїх торкнутись рук, – Тепер я ніби бачу, як ловиш всякий крок ти, Як серце завмирає, відчувши кожен звук. Здригаюся я та́кож, – таємна нить астралу Мене до тебе тягне, в душі надій моря. Іду – й не може бути, щоб я себе спитала, В якім сьогодні домі застане нас зоря.
|