|
Говори, говори, говори, – Я прижмурюсь, щоб слухати душу: Гір димляться внизу вівтарі, Бачу смутно і море, і сушу... Десь захо́ду перлини горять, Тут пожежище, дим і тривога, – Де нас стріне сьогодні зоря, І куди наша в’ється дорога? Чи туди, де душа, повна сил, Запалає, у пристрастях вільна, І вночі між небесних світил Ми зіллємся, мов зірка подвійна? – Ти не знаєш? Наосліп веди, За тобою – піду хоч куди.
|