|
І в День Святковий, ніжний і знаменний, Коли зоря, як зарево у снах, Вдовою на могилі безіменній Клопочеться запізнена весна. Вона з колін піднятись не спішить, Дихне на бруньку і траву погладить, Метелика з плеча на землю зсадить, Щоб він кульбабку першу розпушив.
|