|
О, двері я не зачиняла вдома, Свічок не запалила, щоб світить. Не знаєш, хоч скорила втома, Легти я не змогла й на мить. Дивитись, як згасають полоси В закатнім мороці, без мрій, П’яніючи від звуку голосу, Що дуже схожий був на твій. І знати, все навік загублено І що життя – проклятий ад! У впевненість була занурена, Що вернешся, придеш назад...
|