|
Ах, двері, знай, у домі я Не замикала... – й ти Не знаєш, як, утомлена, Вагалася лягти. Дивитись в очі Хроносу Крізь млявий морок вій, П’яніючи від голосу, Так схожого на твій. І знати: буде пеклом нам Колишній райський сад! О, я була так впевнена, Що прийдеш ти назад.
|