|
Ти не жмакай листа мого, милий, До кінця його, друже, читай. Незнайомкою бути набридло На чужому шляху у твій рай. Не дивись так, не супся так гнівно, Я кохана, я все ще твоя. Не пастушка вже, не королівна, Не монашка далеко вже я – У цій сукні буденній я нині, На підборах, вже стоптаних в прах... Як колись лиш пекучі обійми, Той же страх в величезних очах. Ти не жмакай листа мого, милий, Про брехню заповітну не плач. Ти в торбинці його твоїй бідній Поклади, на саме дно однач...
|