|
Ти мій лист збережи потомкам – І не рви, прочитай з кінця. Як набридло вже: незнайомка, Я тобі... – без ім’я й лиця. Не дивись так, не хмурся гнівно. Полюби мене, я твоя. Не пастушка й не королівна – Та й уже не монашка я. Вічно в сіро-буденній сукні Та й на стоптаних каблуках... І як за́вжди – тремтячі руки, А в очах величезний страх. Ти мій лист збережи єдиний – І не плач, не наклич біди. На самісіньке дно торбини І на дно душі поклади.
|