|
Ах! Так це знову ти. Не отроком тендітним, А мужем доблесним, суворим, непохитним Ти у цей дім ввійшов – і давиш на сльозу. Страшна моїй душі ця тиша у грозу. Питаєш тихо, що зробила я з тобою: Ти ж бути мав навік любов’ю та судьбою. Я зрадила тебе. Повторювати це – О, як би ти втомився й відвернув лице! Так мертвий, – сон турбуючи убивці, – каже. Мов ангел смерті – передсмертній стражі. Прости мене тепер. Прощати вчив Господь. У хворі болісній моя сумує плоть, А вільний дух вже спочиває безтурботно. Я пам’ятаю сад, – осінній, приворотний, – І крики журавлів, і чорнії поля... О, як була з тобою благосна земля!
|