|
І ось одна зосталась я Лічити сірі дні. О, друзі, спогадка моя, О лебеді мої! І піснею не скличу вас, Сльозами не верну, Та у сумний вечірній час В молитві пом’яну. Розп’ятий вдихом неземним, Один вже з вас упав. А інший вороном сумним В моїх обіймах став. Жаль, – раз на рік до вас іду, Коли розтане глод. У Катерининім саду Стою близь чистих вод. І чую плескіт щирих крил Над гладдю неба вій. Не знаю, хто вікно розкрив В’язниці гробовій.
|