|
Вона із опіку почне, Як холод вітру, різко, А згодом в серце упаде – Одна солона слізка. І пожаліє серце зле Чогось. І сум настане. Та сумування те ясне Забутим вже не стане. Я лиш сівачка. Врожаї Ждуть інших рук. Що вдію?! Прошу, Господь, благослови Жниць в радості бурхливій! А щоб моє Тобі неслось Повніше величання, Дозволь мені в світ дати щось Довічніш од кохання.
|