|
То змійкою, звившись клубком, У самого серця чаклує, То довгі часи голубком Над ліжком з віконця воркує, То світить, мов сонце бліде, Мільярдом зірок, що найближчі... Та вірно й таємно веде Від спокою-радості й тиші. Пече поцілунком змії, Розбещує страсті найвищі... І страшно вгадати її У ще незнайомій усмішці.
|