|
То змійкою ляже воно Коло серця і ллє чарування, То голубочкою на вікно Біле сяде й веде воркотання. То паморозь ним сяйне, Чи дрімотний левкой шле видіння... Воно певно і потай жене І від спокою, і від радіння. Журба його вміло п’янка, Як з ним скрипки плач піднесеться, Його угадати – зляка, Як ним ще незнане всміхнеться.
|