|
А хтось викрадає коханих – Я з заздрістю вслід не дивлюсь. Єдина на лаві підсудних Уже півстоліття томлюсь. А скрізь суперечки і давка, Чорнила нудотного дух. Подібне придумував Кафка Та Чаплін, відоміший зух. І там у нарадах обтяжних, В обіймах чіпких, як у сні, Всі три покоління присяжних Вину присудили мені. Обличчя не ті конвоїрів, Інфаркт в прокурорів шести... А птахи зібрались у вирій, Щасти їм в дорозі, щасти. І повне чарівності літо В розгулі на березі десь... Від «десь» цього кращого в світі Не знайдеш, пройди світ увесь. Глуха від гучних я прокльонів, Ватяник зносила дотла. Невже я завжди, мов на зоні, На нашій планеті була?
|