|
Хлопчик сказав: «Як це боляче, мила!» І хлопчика вельми жаль. Жив безтурботно, ніщо не ятрило, І лише чув про печаль. А тепер ось пізнав усе не гірше За мудрих, дозрілих людей. Наче повужчали, стали тьмяніші Зіниці промінних очей. Пекучому болю не давши ради, Першу любов не втаїв. Як спрагло, жгуче, хвилясто гладив Безтрепетні руки мої.
|