|
Не з тими я, хто кинув землю На розтерзання ворогам. Облесників я цих не те́рплю, Пісень своїх я їм не дам. Та жалюгідний той вигна́нець, Мов поневолений, слабий. Його дорога – чорний сланець, Полином пахне хліб чужий. Ми в тьмі пожежного угару, Остачу юності губили. І ні єдиного удару Від себе ми не відхилили. Тож знаєм, що в оцінці пізній Оправданим є кожен час... Нема в миру людей безслізніш, Простіш та зверхніше за нас.
|