|
Крізь соломинку п’єш мою душу. Знаю смак цей гіркий і хмільний. Та мольбою тортур не порушу. О, мій спокій довготривкий. Як закінчиш скажи. Не печально, Що душі вже немає на світі. Я піду по дорозі недальній Подивитись, як граються діти. Розквіта гарно агрус кущами. Цеглу десь везуть за парканом. Хто ти: брат мені чи коханий, Не згадаю й відкину разом. Світло тут і так безпритульно, Спочиває стомлене тіло... Перехожі думають смутно: Певно, вчора вона овдовіла.
|