|
Соломинкою всотуєш душу. Знаю, смак і хмільний, і гіркавий. Ні, благанням тортур не порушу. Розчинилися будні обави... Як доп’єш, то скажи. Не печально, Що душі не існує на світі. Я піду по стежі мимо сальвій – Споглядати, як бавляться діти. Квітне аґрус у вільгім безмов’ї. І везуть за парканом цеглини. Ти коханець чи брат однокровний? – Забуваю, мов давню провину... Як безхатньо, сяйливо, лунасто. Спочиває замучене тіло. Перехожі зітхають нечасті: Певно, вчора лише овдовіла.
|