|
Не страхай мене долею грізно Та тривкою північною скукою. Зараз свято нам перше, не пізнє – Називають це свято розлукою. Вже зірниця для нас не вирує, Не блукає вже місяць над нами, Я сьогодні тебе обдарую Небувалими в світі дарами. На воді я пошлю відбиття, Коли річці дрімати не треба, В нім свій погляд, що зірці життя Не зумів повернути на небі, Голос, що у відлуннях знеміг, А тоді був і свіжий, і літній – Щоб ти чути без трепету міг Гайвороння московського плітки. Щоб в жовтневім тумані щоденнім Ти побачити травень зумів... Споминай же нас, ангеле, темних, Споминай – хоч до перших снігів.
|