Всі пішли, і ніхто не вернувся,
Тільки, вірний святій хоругві,
Мій останній, лиш ти озирнувся,
Щоб зогледіти небо в крові.

Дім був клятий, і роблення кляте,
Марно пісня бриніла ніжніш,
Я не зважилась очі підняти,
Коли доля приставила ніж.

Осквернили сповіреність Богу,
Розтоптали пречистий глагол.
Щоб криваву я мила підлогу
З каторжанками в таврах крамол.

Розлучили із сином єдиним,
В казематах терзали братів,
Оточили невидимим тином
Ревних стежень з азартом хортів.

Наділили мене німотою,
День при дні мене люто кляли,
Годували мене блекотою
І в уста мені труту лили.

Допровадивши просто до краю,
Раптом кинули, зморену вщерть.
Божевільна, я втішно блукаю
По майданах, де дихає смерть.
Станіслав Чернілевський?