|
Всі пішли, і ніхто не вернувся, Тільки, вірний святій хоругві, Мій останній, лиш ти озирнувся, Щоб зогледіти небо в крові. Дім був клятий, і роблення кляте, Марно пісня бриніла ніжніш, Я не зважилась очі підняти, Коли доля приставила ніж. Осквернили сповіреність Богу, Розтоптали пречистий глагол. Щоб криваву я мила підлогу З каторжанками в таврах крамол. Розлучили із сином єдиним, В казематах терзали братів, Оточили невидимим тином Ревних стежень з азартом хортів. Наділили мене німотою, День при дні мене люто кляли, Годували мене блекотою І в уста мені труту лили. Допровадивши просто до краю, Раптом кинули, зморену вщерть. Божевільна, я втішно блукаю По майданах, де дихає смерть.
|